Літературна вітальня - рубрика, у рамах якої проходять заходи, що пов'язані із літературою. Це зустрічі з поетами та письменниками, презентації нових книжок та збірок, дискусії, поетичні вечори, спомин майстрів, що вже відійщли від нас.
Від Псла до берегів Землі Святої
Поетичний вечір з такою назвою відбувся 15 жовтня в Літературній вітальні московської Бібліотеки української літератури. Читачі та гості БУЛ тепло приймала поетесу й художницю з далекого Ізраїлю Аллу Липницьку. А перед цим цінителі живопису з Москви і Підмосков'я могли помилуватися її чудовими картинами на персональній виставці в престижному залі Колонада знаменитого музею-садиби "Архангельське", аматори ж красного письменства зустрілися з поетесою й відомим композитором, що доводиться родичем Аллі, Олександром Журбіним на її творчому вечорі в Будинку російського зарубіжжя.
Бажання Алли Липницької, яка не вперше гастролює в російській столиці, провести літературну зустріч і в Бібліотеці української літератури пояснюється просто: становлення її як письменниці та художниці відбувалося в українському місті Суми, де вона народилася, і українська мова, поезія Тараса Шевченко, Лесі Українки, Олександра Олеся настільки ж близькі її серцю, як і творчість улюблених з юних літ Пушкіна, Мандельштама, Ахматової... У Сумах Алла закінчила школу й педінститут, а першими її літературними вчителями були чудовий поет Микола Данько й справжній аристократ духу, блискучий знавець античності Микола Пилипович Мінаков, котрий викладав зарубіжну літературу в стінах провінційного вузу на найвищому, можна сказати, столичному рівні. Там, у любих її серцю Сумах, на берегах тихоплинного Псла, що чарував колись Чехова, написані перші дівочі вірші Алли Липницької і прочитані хвилюючі ліричні рядки її талановитого земляка Анатолія Семенюти, тоді ще такого молодого й так рано розпрощаного з життям поета:
Поезіє, моя геєно,
моя пожежо в сто вогнів!
О, як нестерпно,
як шалено
ти зайнялася у мені!
О, як ти кутаєш яскраво
мої світанки і світи,
а я стою ще тільки скраю —
мені ще страшно далі йти.
Там, в глибині, там зорецвітно,
сердець розбризкуючи жар,
горять і Пушкін, і Уїтмен,
і наш розтерзаний Кобзар!
А я?
Кому потрібна пісня —
моя несміла
тиха ця?..
Та я зайнявсь — назад вже пізно,
тепер горіти — до кінця!
Тоді ж, у середині шістдесятих, у тихих Сумах "займалися", щоб спалахнути любов'ю до поезії так само — "до кінця" — один із найсамобутніших поетів України кінця ХХ-початку ХХІ століть Володимир Затуливітер, камер тонно чутливий до життя й слова прозаїк Юрій Царик, імпульсивний і невтомний пошуковувач нових ритмів та образів для своїх віршів Анатолій Гризун, високо обдарований поет і перекладач Василь Чубур, що починав писати , як і Алла, російською, а нині відомий і як український письменник
Кожний з них по-своєму засвоїв уроки літературних наставників — згаданих Миколи Данька й Миколи Мінакова. По-різному склалися їхні творчі долі, і, перегортаючи в московській українській бібліотеці книги своїх земляків, що не випадково фігурували на її вечері, Алла Липницька немов здійснила мандрівку в молодість, то ж не приховувала своїх схвильованих почуттів.
І висловила їх перш за все у своїх віршах, наповнених величезним багажем пережитого, вистражданого, переосмисленого.
Про особливий, зовні непомітний, однак такий переконливий внутрішній драматизм її чулих до життя поезії та живопису виразно сказав поет Володимир Цитович: "Переломним моментом у житті й творчості поетеси стала трагічна смерть сина в 1988 році. Ще більш інтенсивним і яскравим стало життя в снах. Зорові образи, звичайно пов'язані зі складними членуваннями простору, переповнювали відтоді й свідомість.
Ось уже п'ятнадцять років Алла Липницька живе в Ізраїлі.
За цей час її вірші наповнилися шерехом міріад піщинок пустелі, просочилися терпкою сіллю Мертвого моря. Її картини стали більш насиченими й гарячими своїми кольорами, їхній простір часто пронизаний безліччю живих світлоносних ниток -капілярів. Її незмінне здивування чудом життя, любов до всього живого стали ще більш зрілими й мудрими.
На зміну романтичному "Що це було?!" приходить: "Сутність речей видна до дна".
Мені видалася дещо дивною наближеність багатьох кращих віршів Алли Липницької, в яких поетеса мовить про свою батьківщини, музичному ладові й дещо простонародному філософізму українських неокласиків. Звідки це у Вас? — запитав поетесу, що (так мені необачно подумалося) все ж таки зоддаленіла від рідного коріння.
Й у відповіді її почув, що ні, це ніякого не наслідування — це її власні струни звучать — до болю, до стогону напнуті між берегами Святої Землі й залишеної нею України.
І мова йде не тільки про ностальгію, що інші її виставляють напоказ.
Алла Липницька по-справжньому полюбила землю далеких предків своєї мами-сумчанки Беби Исааківни, у дівоцтві Журбіної (а давніше, таки, мабуть, що Журбиної, бо то ж прізвище від питомо українського слова — «журба»).
Багато чого на своєму віку побачила й перестраждала Алла Липницька, яка сьогодні — по-справжньому щаслива людина й художник.
І очевидно, що щастя це — у творчості. Плодами якого вона щедро ділитися з іншими людьми. В Ізраїлі. В Україні. У Росії.
Вона бачить себе гінцем-посланцем у духовному спілкуванні цих трьох близьких для неї країн.
Й творчий вечір у Бібліотеці української літератури, як і виставка в музеї-садибі "Архангельське", літературна зустріч у Будинку російського зарубіжжя, які відбулись напередодні, став переконливою демонстрацією такої місії.
Звучали вірші, у яких легко вгадувалися українські, ізраїльські, російські мотиви, на екрані виникали яскраві образи картин, що нагадують то слобожанські простори над рідним Пслом, то буяння майже тропічних барв, пекуче сонці Іудеї, у густо-важких пекучих водах Мертвого моря, а то й — подібні плетиву ліан лінії квітчастих ієрогліфів (японським живописом Алла захоплюється ще від часу роботи у відділі мистецтв Далекого Сходу Сумського художнього музею)...
Добрих три години подорожували учасники бібліотечної зустрічі в чудових світах поетеси й художниці, відкриваючи для себе справді чарівну силу мистецтва.
Долучитися ж до цих світів відтепер має можливість кожен читач нашої Бібліотеки, фонд якої поповнився подарованими автором книгами — "Якби хмари були безсмертні", "И світло в кожного обличчя", "Одна любов, прозора аж до дна", "Шамронський зошит".
А із собою в Ізраїль розчулена гостя БУЛ повезла із вдячністю прийнятий дарунок — переклади своїх українською мовою, що її Алла Липницька, виявляється, чудово пам'ятає, як і пісні, що назавжди заронилися їй глибоко в душу над рідним Пслом...
Віталій Крикуненко, ведучий Літературної вітальні БУЛ
На фото: під час творчого вечора Алли Липницької в БУЛ
На фото: во время творческого вечера Аллы Липницкой в БУЛ
Алла ЛИПНИЦЬКА
ХУТІР ХОМИНЕ
Лелечий силует на колесі в гнізді
Я в небесах вечірніх надивляю.
Під гору вуличка — аж ген до небокраю,
Либонь, прямує просто до звізди.
Черемхи квіт бентежить і п`янить
Передчуттям бузкового пахтіння.
Й принишкла мука завтрашня нестримна,
Й біль учорашній в серці моїм спить.
Грунти такі — до кісточки на дні
Землі живої нестрашні скелети —
Перед очима все. Як поостанні дні
Літневі, що зів`януть, мов букети.
ПУСТЕЛЯ І МОРЕ
За поворотом, бескиддям, де рінь
Зблискує, мов груденята наложниць,
Леза мигтючі сонячних ножиць
Вріжуть серпанку з тканини морів.
Райське се море в палючій пустині, —
Мальва розкітла в прозорій крижині, —
Можна сказати і так. Бо інакше
Як же означить хаос той і лад,
Барви та глас, що сміється ним й плаче
Горяний край, виростаючи з надр.
Вохру, топаз, бірюзу, позолоту,
Вод цих оливу, розсипчастість брил...
В море ввійди і почутиш: це ж хтось то
Пестує ноги за відсутністю риб.
19 травня 2009 (Мертве море)
ЯПОНСЬКА МЕЛОДІЯ
Мрій вістря світлі, як мечі,
В росу студену умочить.
Осіннє бездощів`я. Сухо
Зумрить трагедія над вухом.
Завіса листопаду впала —
Й пречиста сцена знов постала
Землі, де квітка у поклоні.
Й любов б`є сивиною в скроні.
Та я в метафори сховаю,
Як на Шамроні тут ридаю,
У плетиві перипетій...
Любове, друга — не убий!
Розтрощ нашестя із метафор
У формі благородних амфор.
Приклич те звичне і просте:
Дерева. Сонце. І простори.
Все ті ж, та скорені вже, гори.
О Боже, ти мене почуй:
Дай жити ще настріч мечу.
2 грудня 2010
Переклав з російської
Віталій Крикуненко
Найближчі заходи, що відублися або відубуватимуться у рамах цієї рубрики (останні - у верхній частині сторінки):
19 жовтня 2011 р., середа. 18.00. Велика зала
Відкритий московський поетичний фестиваль "Український мотив".
Урочисте відкриття. Беруть участь письменники та перекладачі Москви й України. Поетичний вечір. Представляємо виставку "Сучасна українська література в російських перекладах".
20 жовтня 2011 р., четвер. 16.00. Читальна зала
Відкритий московський поетичний фестиваль "Український мотив". Круглий стіл перекладачів, критиків і літературознавців. Читання віршів українських і російських поетів.
21 жовтня 2011 р., п'ятниця. 18.00. Велика зала
Відкритий московський поетичний фестиваль "Український мотив". Творчий вечір письменника Сергія Жадана (Україна). Виступи перекладачів. Коротка українська проза в російських перекладах
22 жовтня 2011 р., субота. 15.00. Конференц-зала
Відкритий московський поетичний фестиваль "Український мотив". Круглий стіл "Міжкультурні та літературні зв'язки й російсько-український діалог: на шляху до взаєморозуміння"
17 серпня, середа. 17.00. Велика зала
Литературна вітальня. Клуб-студія «Слово». Цикл «Пори року» представляє поет та музикант Альберт Туссейн. Музикально-поетична програма «Ах, лето..!». Участь візьмуть московські поет та перекладачі української поезії російською мовою.
20 липня, середовище. 17.00. Читальна зала
Представляємо літературний портрет, присвячений 100-річчю від дня народження Василя Степановича Кучера (1911-1967), українського письменника
Особистість в історії культури. Іван Дзюба. Подання тематичного дайджесту-портрета, відкриття виставки до 80-річчя від дня народження академіка Івана Михайловича Дзюби (1931), українського літературознавця, критика
_______________________________________________________________________ 
