Библиотека украинской литературы, Москва

Сегодня исполняется 80 лет со дня рождения Юрия Яковлевича БАРАБАША, известного украинского и российского литературоведа, публициста, лауреата государственной премии России имени А.М. Горького, Национальной премии Украины имени Т.Г. Шевченко.

Библиотека направила приветствие юбиляру.

Юрію Яковичу БАРАБАШУ

Вельмишановний Юрію Яковичу,

Дирекція, весь колектив працівників та читацький актив державного закладу культури м. Москви Бібліотеки української літератури од щирого серця вітають Вас, знаного й давнього читача нашої Книгозбірні, видатного літературознавця, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, державної премії Росії імені О.М. Горького, зі знаменним ювілеєм.

Пишаємося, що Ваші непересічні наукові дослідження життя та творчості Григорія Сковороди, Олександра Довженка, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка стали вагомими й широко визнаними здобутками українського та російського літературознавства, дають можливість нового поглибленого прочитання творчої спадщини велетів духу, радіємо з того, що й наша Бібліотека своїми скромними послугами може сприяти Вашій невтомній і невтоленній праці.

Бажаємо Вам, дорогий Юрію Яковичу, доброго здоров`я, нових здобутків у царині осягнення скарбів нашої літератури та культури.

Завжди раді вітати Вас у стінах нашої Бібліотеки.

Нехай здійснюється все найкраще у Вашім житті!

З роси та води Вам!

З повагою

Від імені колективу та читацького активу Бібліотеки

Директор Н.Г. ШАРІНА

Заступник директора В.Г. КРИКУНЕНКО

Завідувач відділу обслуговування Н.В. КОБЧЕНКО

Солнцева і Світило

5 серпня в конференц-залі БУЛ (вхід з вул. Гіляровського) відбувся кiновечiр, присвячений світлої пам'яті Юлії Іполитівни Солнцевої (Пересвєтової), 110-й річниці від дня народження російської та української акторки й кінорежисера, дружини, вірного друга і соратника одного з найвизначніших представників світового кінематографа ХХ століття Олександра Петровича Довженка. Про її роль у власному становленні як художника кіно автор "Землі" та "Зачарованої Десни" згодом лаконічно й виразно скаже: "В Одесі відбувся поворот у моєму житті: там я став кінематографістом, там я знайшов своє покликання, там я зустрів Солнцеву, яка стала моєю дружиною."

Відкриваючи зустріч, заступник директора БУЛ В.Г. Крикуненко, який мав щастя особисто знати Юлію Іполитівну, зробив невелике повідомлення про її життя та творчість (07.08.1901 [Москва] - 28.10.1989 [Москва]).

Присутнім цікаво було дізнатися про ранні ролі (середина 1920-х років), чудово зіграних Юлією Солнцевою у фільмі Протазанова "Аэлита", а потім - після оглушливого успіху цієї роботи - в надзвичайно популярній тоді кінострічці "Папиросница от Моссельпрома", сценарій якої був написаний спеціально для Солнцевої. Талановиту яскраву акторку в ті роки навперебій запрошували зніматися не тільки радянські режисери. Надходили досить привабливі пропозиції через океан від американських кінематографістів. Солнцевій присвячували зворушливі поетичні рядки Ніколай Асєєв і Алєксєй Кручених. Вона була знайома з Брюсовим, Бальмонтом, Андрєєм Бєлим. Досить часто зустрічалася з Маяковським. Все оточення Маяковського знало про ніжне, дбайливе ставлення знаменитого поета до "Юлечки Иполитовны" - так він називав її...

І ось - фатальна зустріч в Одесі Сашком Довженко, котрий нещодавно повернувся з-за кордону, де він працював у дипломатичних представництвах Радянської України в Варшаві таБерліні. Зустріч, після якої Юлія стає буквально другою половинкою тоді ще початкуючого кінорежисера, віддаючи всю себе ...його творчості. Талановита акторка кіно, що так яскраво заявила про себе на всесоюзному екрані, стає асистентом, порадником, помічником Довженко в його новаторських творчих починаннях, які прославили незабаром українське, радянське кіно в усьому світі.

Так, красуня-акторка, зірка "німого" кіно й геніальний кінорежисер могли б, як поміркували б деякі прагматики, зробити блискучу кар'єру, знімаючи комерційні фільми на голлівудський манер. Але, як справедливо відзначають історики кіно, ця дивна пара вибрала інший шлях у мистецтві: вона створила в ньому свій світ - складний, багатогранний і разом з тим чистий, прозорий, романтичний. Цей поетичний світ довженківського кіно народився багато в чому завдяки поєднанню талантів двох неабияких і сильних людей, але й не в меншій мірі завдяки їхній безмежній любові один до одного. Тієї любові, про яку за всіх часів писали книги, знімали кіно і яку називали великою.

Як відомо, вийшовши заміж за Олександра Довженка, Юлія не стала міняти прізвище. І в цьому, схоже, приховується особливий зміст: раніше вона сама була Сонцем, а тепер - здавалося б, усього лише супутником при Світилі - Сонцевою-Солнцевою... А коли в 1956 р. Довженко не стало, Юлія Іполитівна завершила розпочаті ним творчі проекти, зокрема , здійснивши як режисер зйомки фільмів"Поема про море" (1958), "Повість полум'яних літ" (1960). Знімаючи ці фільми, беручи участь у виданні спогадів про О.П. Довженка, книг його приголомшливої прози та публіцистики, щоденників, Солнцева спробувала "продовжити" його життя хоча б за допомогою кіно та Слова.

Сьогодні мало кому відомо про ту напружену спільну творчу роботу, яку здійснили Олександр Довженко та Юлія Солнцева в роки Великої Вітчизняної війни. Тому справжнім відкриттям для гостей бібліотеки став перегляд створеного цим сімейним творчим дуетом фільму "Перемога на Правобережній Україні", що яскраво розповідає про визвольний похід Радянської Армії, яка звільняла рідну землю від фашистської погані.

Бібліотека має намір продовжити ознайомлення шанувальників кіно зі спільною творчістю О.П. Довженко та Ю.І. Солнцевої. У черговій зустрічі, присвяченій цій темі, люб'язно погодився взяти участь племінник Олександра Петровича, професор, голова Об'єднання українців Росії Тарас Миколайович Дудко, що здійснив у Москві випуск декількох номерів довженкознавчого альманаху "Провісник".

Віталій Григоренко

Книжкові дарунки від компетентних авторів

З початку нинішнього року Бібліотека української літератури в Москві поповнилася десятками найцікавіших книжкових і альбомних видань, переданих у дарунок багатьма людьми, що виявили в такий спосіб підтримку доброчинної діяльності БУЛ у справі взаєморозуміння й співробітництва наших народів та культур, всебічного задоволення інформаційних і освітніх запитів наших читачів.

Серед дарувальників - Президент України В.Ф. Янукович, Посольство України в Російській Федерації, "Єльцин-Центр", знаний учений, російський і український літературознавець, лауреат Шевченківської премії України Ю.Я. Барабаш, письменники та перекладачі, численні читачі нашої Бібліотеки.

4 серпня Бібліотеку відвідали автори чудових книг, виставлених у черговій експозиції "Дарунки". Цього разу фонд БУЛ поряд з новими книгами й альбомами, переданими в дарунок Бібліотеці донецьким земляцтвом, відомими українськими письменниками та ученими, зокрема, академіками Петром Толочком та Миколою Жулинським, поповнився виданнями вельми цікавих спогадів ветеранів вітчизняних спецслужб, які свого часу працювали в Україні.

Свою книгу "В спецслужбах трех государств" (видавництво "Историческая газета", 2009 р.) представив генерал-полковник Микола Михайлович Голушко, який працював на керівних постах КДБ СРСР, а потім очолював Комітет державної безпеки Української РСР (від серпня 1991 р. по листопад 1991 р. – був тимчасово виконуючим обов'язки голови Служби безпеки України), а в наступні роки - міністр безпеки, директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації . Відкриваючи цей місткий том, читач одержує рідкісну можливість осягання історії з допомогою надзвичайно компетентного консультанта й провідника по непростих, сповнених особливого динамізму й драматизму сюжетах, які пропущені через вдумливе сприйняття свідка-аналітика, державного мужа й людини високої громадянської гідності, чесної перед собою та перед своїм часом. Як справедливо зазначено у видавничій анотації до книги, Микола Михайлович Голушко належить до числа тих відповідальних сучасників, яких здавна називали "государеві люди", тому що їхні помисли, їхні природні таланти віддавалися на служіння державі. Діяльність таких подвижників не відома широкому читачеві, але надійно сприяє миру та згоді в рідній батьківщині.

Протягом п'яти років М.М. Голушко працював в Україні, на землі своїх предків, був останнім головою КДБ УРСР. Події, що відбулися з нашою рідною країною, пережиті періоди розпаду СРСР довго не відпускали його. Він довго думав над причинами, вивчав приховані течії в тому, що відбувалося. Спостереження та міркування автора знайшли відбиття й у книзі "КДБ України. Останній голова", два томи якої побачили світ в Донецьком видавництві "Каштан".

Безпосередній стосунок до української тематики мають і книги ветерана служби зовнішньої розвідки полковника Георгія Захаровича Саннікова. Випускник Київського університету, а потім курсант Київської спецшколи ВВС, на початку 50-х років він був відряджений в органи державної безпеки Української РСР, де йому доводилося займатися рішенням багатьох непростих службових завдань, спостерігати безліч найскладніших людських доль і характерів. По-своєму унікальні його книги, створені на українському матеріалі - "Операція "Рейд", або Історія однієї любові. Спецслужби в боротьбі за Україну (1946-1956)" і "Велике полювання. Боротьба зі збройним підпіллям ОУН у Західній Україні" (видавництво "Печатные традиции", 2008). Книги Г.З. Санникова цінні тим, що в них автор відверто оцінює події минулого, учасником або свідком яких він був сам і інтерпретує їх з позицій сьогодення.

Передаючи свої книги Бібліотеці, автори виявили бажання глибше ознайомитися з діяльністю БУЛ. Відбулася докладна бесіда з працівниками Бібліотеки, в ході якої, зокрема, Були порушені й питання, пов'язані зі слідчими діями, які розпочалися наприкінці минулого року, стосовно нашої установи, зі звинуваченнями, висунутими його керівникові, що негативно відбиваються на діяльності БУЛ, справляють гнітючий вплив на мікроклімат у середовищі співробітників і читачів, на всю суспільну атмосферу довкола єдиної в Росії бібліотеки української літератури.

У ході спілкування з нашими гостями-дарувальниками співробітники, керівництво Бібліотеки одержали таку необхідну сьогодні бібліотекарям та читацькому співтовариству моральну підтримку.

Під час екскурсії по Бібліотеці М.М. Голушко та Г.З. Санніков ознайомилися з бібліотечними виставками та виданнями БУЛ, побували в абонементі й читальному залі біля книжкових полиць відкритого доступу, куди незабаром з виставочної експозиції потраплять і книги наших компетентних авторів.

Книги, які, звичайно ж, невдовзі знайдуть тут своїх читачів.

Прес-служба БУЛ

«МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ У СИНЬОМУ НЕБІ». ЧЕКАЄМО НА ЗАВЕРШЕННЯ «СПОВІДІ» ПРО ПОЕТА

19 липня в Державному закладі культури м. Москви Бібліотека української літератури відбулася чергова, вже сьома зустріч шанувальників документального кіно в авторському циклі "Ретроспектива фільмів Ролана Сергієнка".

Цього разу відомий український кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка, учень О.П. Довженка — Ролан Петрович СЕРГИЄНКО представив свій фільм "Микола Вінграновський у синьому небі. Сповідь перед іншому", присвячений пам'яті видатного поета України, 75-я річниця від дня народження якого відзначатиметься в листопаді ц.р. Випущена Національною студією ім. О.П. Довженка 2006 р. на замовлення Міністерства культури й туризму України кіноповість (сценарій Сергія Тримбача, Ролана Сергієнка; оператори Віктор Крипченко, Віталій Гришков; композитор Володимир Губа) створює повнокровний образ поета-громадянина, що так яскраво збагатив українську культуру своєю самобутньою творчістю.

І все ж, переглянувши дві частини фільму, вдячні глядачі залишаються з очікуванням продовження екранного спілкування з його героями — адже далеко не всі й не всіма ще сказані заповітні слова про неповторного Майстра. За авторським задумом, в картину "просяться" такі соратники Миколи Вінграновського як академік Іван Дзюба, поет-енциклопедист Дмитро Павличко, зірка української поезії Ліна Костенко й інші діячі української культури.

Учасники перегляду гаряче підтримали намір режисера завершити розпочату роботу саме над тричастинним, як і планувалося творцями, фільмом.

Ролан Петрович звернувся з листом до Державного агентства України в справах кінематографії, вкотре нагадавши керівникам цього відомства про те, що їх попередниця, заступник міністра культури по кіно Ганна Павлівна Чміль, приймаючи фільм, неодноразово обіцяла надати можливість кіностудії ім. О. Довженка завершити фільм — відзняти третю частину.

Режисер продовжує чекати відповіді з Києва ось уже більше чотирьох років. Цього ж чекала й Леся, як називав свою дружину Микола Вінграновський. "Я її запевняв, — розповідає Ролан Петрович, — що незабаром приїду до неї з камерою й зніму її свідчення: вона ж хотіла бути останньою в ряду спогадів про коханого чоловіка. Вона радісно вірила мені й говорила начебто словами самого Миколи: "Ну й прекрасно — усе буде вєлі-ко-лєпно!" Я приїхав із Москви разом зі своїм сином Олексієм, як оператором, з камерою, з магнітофоном і довідався, що кілька днів тому назад вона вмерла в клініці… Замість незабутньої Лесі відзняв тоді свідчення Світлани Йовенко, яка була присутня при останньому подиху Миколи... І слава Богу, спасибі Світлані —вона сказала гідні слова й про Лесю, які мені доведеться покласти (вибачайте за кіношний жаргон!) на вибрані, змонтовані кадри живої Лесі, що їх ми відзняли п'ять років тому над Россю, біля багаття, біля пам'ятника Миколі...

Невже держава, в особі "Держкіно", міністерства кіно України, або як воно зараз по-сучасному називається "Агенція кінематографії України" — невже держава не хоче почути свідчення Івана Михайловича Дзюби, який любив і любить, і цінує геній Миколи Вінграновського...? Не хоче почути свідчення Дмитра Васильовича Павличка, який уперше надрукував у журналі "Жовтень" вірші початкуючого поета з подачі самого Олександра Петровича, нашого з Миколою Вчителя?

А, може, і мені не дочекатися завершення мною обіцяного моєму геніальному другові? Але ж я не маю права не завершити! Я вже десь говорив, що тричастинна форма в мистецтві (у музиці, живопису, літературі) здавна вкоренилася, як завершена, як божественна; адже Бог не випадково триєдиний, як не випадково існує свята Трійця.

І знову ж — як може фільм про геніального поета бути без свідчення геніальної його сучасниці Ліни Костенко? Нонсенс... Адже Ліна першою взяла слово на жалобному мітингу в Спілці письменників України.

Так само незрозуміло, як може називатися фільм "Сповідь перед другом" — без сповіді?

Хіба що, звичайно, кожного з персонажів нашого фільму можна назвати другом поета. Можливо, так воно й було. А я ж і через п'ять, і через десять років готовий сказати, що любив, люблю й буду любити Миколу — від першого року навчання — спільного — у Довженка — і довіку.

Тому й хочу виконати свою обіцянку, дану Миколі, який після перегляду мого фільму "Сповідь перед Учителем", попросив мене зробити й фільм про нього. Я тоді пообіцяв йому. І закінчивши формально виробництво першої частини, доторкнувшись касетою фільму про нього в 2006-му, до його могильного хреста, раптом пронизливо відчув, що робота ще не закінчена. Фільм повинен бути завершеним!"

Режисер повідомив московським глядачам, що йому вдалося відшукати в архіві колишнього Центрального телебачення кадри, випадково зняті телеоператором, молодого, гарного, одухотвореного Миколи Степановича Вінграновського на прем'єрі в Москві "Весни священної" Ігоря Стравінського в Концертному залі ім. Чайковського. Це — майже сенсаційне й чудове доповнення до кінематографічного образу — і воно, звичайно ж, повинне потрапити у фільм.

Московські глядачі, читачі та гості Бібліотеки української літератури, оплесками подякувавши режисерові за авторський показ "Миколи Вінграновського в синьому небі", одностайно підтримали його клопотання перед Державним агентством України всправах кінематографії й просять надати Роланові Петровичеві Сергієнкові необхідне сприяння в завершенні цього чудового творчого проекту.

Впевнені, що це стане гідним дарунком недалекому вже ювілею Миколи Вінграновського, який вписав воістину золоті сторінки в історію української Поезії.

Віталій Крикуненко, заступник директора Бібліотеки української літератури Москва

Віталій Крикуненко: Українці Росії в дзеркалі власних книг та ЗМІ

Державний заклад культури м. Москви Бібліотека української літератури є чи не єдиним бібліотечним закладом Росії, який послідовно виконує функції депозитарію книжкових видань українських авторів у цій країні, а також газет, журналів та альманахів, що їх за останні два десятиліття спромоглися бодай епізодично випускати в світ національно-культурні об`єднання в Москві та регіонах Російської Федерації. У фонді російської україніки БУЛ — десятки примірників наукових, краєзнавчих, художніх книг, створених, зокрема, такими знаними дослідниками як шевченкознавці — лауреати державної премії України імені Т.Г. Шевченка Петро Жур (Санкт-Петербург), Леонід Большаков (Оренбург), Юрій Барабаш (Москва), літературознавець Ніна Над`ярних (Москва), історики Вячеславом Чорномаз (Владивосток), Віктор Мироненко, Микола Шекір (Москва), прозаїки, публіцисти, поети Микола Мих (Тула), ФедірМоргун (Москва-Полтава), Олександр Лозиков (Хабаровськ), Іван Шишов, Віталій Крикуненко, Софія Буняк, Анатолій Речмедін (Москва), Анатолій Кріль (Владивосток), Ігор Сидоренко (Санкт-Петербург), автори книг спогадів — астроном Борис Козаренко («Не зреклися мови й роду », профессор Олег Олійник (книга про батька — українського поета Анатоля Олійника) , журналіст Олег Любченко (книга про батька — письменника Миколу Любченка, відомогоза псевдонімом Кость Котко) та ін.

За кожним із цих видань, що змогли побачити світ у Росії — свідчення української присутності в духовному просторі багатонаціональної країни, живе підтвердження негаснучого національно-культурного потенціалу російського українства, його животворних зв`язків із рідною мовою та культурою.

Про те ж промовляють і комплекти та поодинокі числа газет «Український кур`єр», «Український вибір», «Український клуб» (Москва), «Промінь» (Республіка Комі), «Промінь» (Самара), «Батьківщина» (Камчатка), «Східна Слобожанщина» (Вороніж), «Українські новини» (Санкт-Петербург), «Вісник» Товариства української культури Кубані, «Рідне слово (Челябінськ), «Криниця (Уфа), «Українська родина», «Голос України в Західному Сибіру» (Тюменська область), журналів та альманахів «Український огляд», «Провісник» (Москва), «Далекосхідна хвиля» (Хабаровськ), «Червона калина» (Златоуст), «Забута країна», «Нова «Основа» (Санкт-Петербург)… Й хоча майже всі згадані газети (окрім «Голосу України в Західному Сибіру»), на жаль, не змогли регулярно виходити через відсутність належної фінансової підтримки, чого не в меншій мірі потребують і журнальні видання, їхні зібрані та збережені у фонді Бібліотеки української літератури в Москві примірники залишаються неоціненним духовним скарбом та інформаційним джерелом про українське життя в Росії від кінця 1980-х років до сьогодні.

Це наочно засвідчила й нещодавно відкрита в залі абонементу БУЛ виставка книжкових та періодичних видань українців Росії, де вперше представлено також і електронні видання (сайти, CD), створені за останні роки українськими громадами на просторах від Петрозаводська до Сахаліну.

Експозиція діє в рамках циклу бібліотечних заходів «Українці Росії. Російська україніка у фондах БУЛ», що здійснюється в БУЛ протягом останніх років. Зібрані Бібліотекою документи та матеріали планується використати для укладання енциклопедичного довідника «Українці Росії», потреба в якому уже давно назріла.

Пресс-служба Библиотеки украинской литературы в Москве